hrrr_miau: (ех!)
В Любана кличка домашня - Профспілка. Робиш ти щось, скажімо, на кухні, тішишся, що всі троє дітей мирно співіснують десь в одній кімнаті, що Ярема дивиться за старшими, а ті якось його розважають. І ти не в фейсбуці, не говориш по телефону, не п"єш каву чи чай, не топчеш шоколадку з горішками, а печеш їм їхні улюблені млинці одною рукою, а підлогу замітаєш другою, а капусту на салат січеш ногою, а паралельно сортуєш білизну на прання, - розважаєшся як можеш, радієш, що є шанс нарешті встигнути зробити значну частину справ двома руками
і тут приходить Профспілка:
- Мама, забери Ярему. Він заважає Дарині робити уроки.
або:
- Мама, прибери в кімнаті. Ярема може з"їсти наш конструктор. А ще краще - забери його.
або, або, або... треба покращення вже сьогодні.

поки Дарка сьогодні ходить з новацьким вертепом і колядує, ми гуляли. Гуляли ми з синочками так:


а Ярема спав в слінгу в куртці. І такий прикид братика пропустив :) а ще ми в іграшковому магазині меч купили, за наколядовані гроші. Ходили по вулиці ще і з мечем, да, да...
родина Адамсів
hrrr_miau: (ех!)
А окремо напишу і подякую Галі [livejournal.com profile] leveret_family за вихідні.
Ми були у них в гостях за Києвом. Я так гарно відпочила душею і тілом :))) Галіна мама співала Яремі пісень і носила його на руках, він просто прибалдів від такої кількості щастя :)) пощастило нам з снігом, який ТАМ ще не розтанув, і діти зробили снігову фортецю і в битві "батьки проти дітей" гарно покидатися сніжками. А як я наїлася... бідний Славко ностальгуватиме тепер, я стільки не готую ;)
Дуже класні вихідні, дуже душевні. Саме те, щоб підзарядитися на тривалий час.


ми вас люб і цьом :)))
hrrr_miau: (ех!)
Цей день в історії ;)
тиць - щоб дізнатись продовження )
а день, взагалі-то прекрасний. правда!
дякую Марінці і Насті :))
hrrr_miau: (ех!)
а якась добра людина помилилась і поклала мені на новий рік 50 грн на рахунок мобільного
щиро дякую тобі, добра людино! нехай тобі теж буде якесь хороше чудо в житті :)
hrrr_miau: (ех!)
З Різдвом усіх! Христос народився! Славімо Його!
Вчора з малими колядували по друзям :)) співали оцю колядку "На Різдво Христове", а потім Любчик віншував :)
А щойно до нас приходив вертеп, ми зібрали трохи друзів у нас дома. А ще до одних друзів вертеп направили, а вони - до своїх. Ми всі тут поруч живемо.

ЯК Я ЛЮБЛЮ РІЗДВО!
дуже-дуже )
hrrr_miau: (ех!)
В п'ятницю був новорічний вечір у Дарки, сьогодні - свято в садочку в Любчика. І все, ми вільні від школи/садка точно до 12го січня. Може, і ще посидимо, побачимо :)
У Дарки три "9", решта "10" і "11". Одна з "9" з математики :( у мене трохи образа на вчительку за це, але не будемо про сумне :))))
Почався сезон цукерок і мандаринок тоннами. І люблю це, і не люблю водночас. Якось мої малі часто міри не знають і наїдаються забагато :((( а потім маємо всяке дурне і висипне.

Ярема проходить третій курс масажу. Не любить він це діло страшно. Не те, що він плаче - він жаліється так, типу ну колиииииииии воно закінчиться, ну коли ти мене візьмееееееееееееш, ну мааааааааааааааама... і так скривиться, так скривиться... ще 4ри рази залишилось. Терпи, синочку. Тим більше, що користь видно :) Став такий пухкенький, часто усміхається, бежжжубий такий :)

Писала на ФБ, що не знаю, звідки у мене, незважаючи на кількість років і який-неякий життєвий досвід, знання, що це лише новий календар - очікування що з нового року будуть якісь зміни? - і купа друзів написали, що у них те саме. А ще ж лист прийшов з минулого року, який я писала на https://www.futureme.org/, і там таки велика кількість справдилась моїх прогнозів, тому таки є щось в зміні років і загадуванні бажань на майбутнє.

А Дарка чекає свого дня н. І так чекає, що сама собі зробила адвент календар :)))

пише там завдання собі і Любчику. Типу "Любчик, не сварись з Даринкою. Даринка, погодуй свинку Парасинку". Воістину, свято робимо ми самі собі :)))
hrrr_miau: (ех!)


28 листопада 1970 року у Василькові біля Києва було замордовано Аллу Горську. Талановитій художниці, яка працювала у галузі станкового й монументального живопису, було тоді 40 років. Її знайшли в погребі. Впізнавання тіла не проводилося. На питання чоловіка чи довго вона мучилася, офіцер відповів: «Вона вбита професіоналом, одним ударом!» Read more... ) …У день похорону Василь Стус всю панахиду простояв на колінах, а потім над розкритою пащею її могили зачитав рядки свого вірша «Ярій, душе», присвяченого Аллі:
Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України –
а ти шукай червону тінь калини,
на чорних водах тінь її шукай.
hrrr_miau: (ех!)
а я от дочка Миколайовича :)
hrrr_miau: (ех!)
чесно, я - плачу.


знаю цього хлопця, так, це його стихія - куди він зараз їде. але все одно... їздили з ним 13-14 років тому на зустріч Тезе в Італію, гуляли з друзями нічною Братіславою, вечірньою Венецією, Міланом, грілись якійсь віденській кав'ярні...

і я :)

Dec. 17th, 2014 03:58 pm
hrrr_miau: (ех!)


було б що :))))
hrrr_miau: (ех!)
інфо від Світлани Сом
Несколько дней думала о том, начинать или нет. Хватит ли рук и насколько сможем в этом году осилить то, что в прошлом было легко. И нужно ли?
А после зашла сюда и вспомнила, как ждут гостей и праздников там. И что в прошлом году самым самым подарком были Ваши открытки . Вспомнила, как передавали привет Ане и Ире, написавшим письмо в разноцветном конверте. Как наряжали елку в Переяслове и читали привезенные от Вас поздравления. Ребята домов по прежнему много,

Сама доехать во все не осилю, но так как дома небольшие 30-40 бабушек и дедушек- предлагаю подхватить эстафету и взять в этом году в корпоративные колесницы по мешку подарков для них.
Обратите внимание, что подарки в этом году скорректировали, учтя прошлогодние пожелания.
Тех, же кто готов как и ранее поддержать и подарить несколько подарков, 20-21 декабря с 9 до 20-00 приносите их в FEDORIV Hub - секретный пороль- для бабушек и дедушек.

Перепост не просто приветствуется , а очень нужен.
Всем Всего и спасибо, что Вы рядом!
hrrr_miau: (ех!)
вчорашній день таки мав так закінчитися
отаке :( )

0.63110100_1383634012
hrrr_miau: (ех!)
У нас були шикарні вихідні. В суботу, правда, трохи збився режим і було важко організувати дітей, але муж вимив всю підлогу, а ввечері ми гарно пограли в Руммі всією родиною. І я навіть почала розмальовувати свою розмальовку-антистрес :)
а в неділю Дарка встала перша, і зробила всім сніданок. Нас чекала молочна каша, бутерброди і фруктовий салат ))) ще були гості, подружжя наших друзів зі Львова, чоловік, правда, швидко нас покинув, бо викликали на службу, а Світлана провела з нами майже весь день. Мої діти в неї закохані тепер.
А ще Яремі 5 міс. І він запхав ногу в пащу :)
hrrr_miau: (ех!)
Кожного грудня починаючи з 1992 р. пластуни привозять до України Вифлеємський Вогонь Миру. Про цю прекрасну традицію більше можна прочитати на сайті: http://www.vohon.plast.org.ua.
Цього року мир для нас, українців, є як ніколи бажаним та потрібним. Цього року ми усвідомили його справжню цінність.
Пластуни запрошують усіх киян приєднатись до заходів передачі Вогню.
16 грудня, вже цього вівторка в Софійському Соборі у Києві пластуни будуть передавати Вогонь представникам Церков, Послам іноземних держав та делегаціям пластунів і скаутів з інших регіонів. Початок церемоніалу о 18:00.
(Подія у FB: Вифлеємський Вогонь Миру в Києві)
Крім цього, 18 грудня о 14:00 в колонній залі Київської міської ради Вогонь буде передано громаді міста та Київському міському голові В.Кличку.
Далі Вогонь помандрує в Церкви, лікарні, сиротинці, до волонтерських спільнот та у військові частини, в тому числі на фронт - зігрівати серця і давати надію на скору перемогу.
Пластуни щиро запрошують усіх приєднатись до поширення символу світла і миру в нашому місті!
hrrr_miau: (ех!)
Дарка вчить :)
hrrr_miau: (ех!)
Originally posted by [livejournal.com profile] svetlana_panina at Из разряда "Проверено на себе"
Оригинал взят у [livejournal.com profile] bilet_v_zirk в Целебная сила отказа
Мало кто действительно умеет говорить «нет». Ведь нет – это место, где я больше не готов двигать свою границу. А сосуществование с людьми (в семье, детском саду, классе, лагере, ВУЗе, на работе) предполагает компромиссы, то есть – непрерывные подвижки этой самой границы в неизвестном направлении. Считается, что уступать хорошо. Входить в чужое положение – правильно. На всех языках есть аналог нашему выражению «Войди в мое положение».

«Тебе что, жалко?», «уступи, ты же девочка», «уступи, ты же мальчик», «уступи, ты же старше», «уступи, ты же умнее», «жадина-говядина», «бог велел делиться»…

Услышали свои знакомые голоса? Я – да.

Человеку среднего возраста (и старше) обычно очень легко дается уступать: пройден многолетний тренинг. Хуже другое: не ясно, где предел. Сколько раз нужно уступить? Сколько раз поделиться? Сколько (раз) дать в долг? Когда попросить деньги назад? Как это сделать, чтобы никто не обиделся?

Мир, где люди не умеют отказывать, рождает паразитов и сумасшедших. Паразиты продолжают просить и просить, сумасшедшие продолжают давать и давать. Одни вечно соглашаются делиться, двигаются, пропускают вперед, дают в долг, дарят время, закрывают глаза на воровство или измены. Другие привыкают просить бесконечно, сидят на чужом стуле, берут чужие вещи и чужую еду, и ждут добавки, звонко колотя ложкой об миску. Вы, наверное, удивитесь, если я теперь скажу, что все это – одни и те же люди.

Отсутствие своевременного «нет» сводит всех с ума: и тех, кто избегает отказывать, и тех, кто привыкает брать лишнее. Если вспомнить, что в природе все гармонично взаимосвязано, то ясно, что гомеостаз однажды ставит вечно дающего перед необходимостью начинать брать назад: иначе умрешь. Что делать, если у тебя так много брали, а ты так много соглашался, что ничего не осталось? Грабить награбленное, конечно.

Паразиты и сумасшедшие все время меняются ролями. Сегодня я отдавал свое, стесняясь сказать «нет», завтра я же возьму чужое потому, что «это нормально». Ведь нормой принято считать все что угодно, если оно… среднестатистическое. «Я дал тебе в долг месяц назад или выполнил твою работу в выходной, поэтому у меня появилось «моральное право» не доделывать свою, скинув тебе. Ах, я тебя не предупредил? Ты – тоже». Мир без границ – мир психопатов.

«Нет» отрезвляет: появляется граница. Один решает: «хватит», и даже осмеливается сказать это вслух. «Нет», -- говорит он, -- «пятнадцатой печеньки (восемнадцатый раз в долг) не будет». Тот, кому это адресовано, думает: и правда, придется встать и пойти за печеньками самому (выйти, наконец, на работу). Один научается отказывать, другой научается что-то делать сам. И оба они теперь знают, что предел существует. И обоим от этого лучше.


Лирическое отступление

Как известно, политики США в течение нескольких сотен лет «играют» со смертной казнью. То вводят на нее мораторий, то вновь его снимают, то расширяют, то ограничивают круг преступлений, которые должны караться смертной казнью. По сей день в разных штатах разное положение вещей со смертной казнью.

За годы на эту тему проведено много социологических, психологических и других исследований, меня же заинтересовали следующие данные. Согласно данным организации Death Penalty Information Center, основанным на отчетах Федерального Бюро Расследований (FBI, Federal Bureau of Investigation) в штатах, где введен мораторий на смертную казнь или она отменена, количество совершаемых тяжких преступлений стабильно ниже, чем в штатах, где данный вид наказания имеет место быть (за период с 2000 по 2005 г эта разница в среднем составляет 38.1%).*

Парадоксальный, но красивый факт, правда? Известно много его трактовок, но мне ближе всего следующая. Понятно, что существование (и применение) смертной казни является ясной границей, которую проводит перед людьми целое государство: «За убийство или измену родине мы убьем тебя». Почему же это не действует? Полагаю, потому, что сильнее действует позволение убийства. Если государству можно убивать, мне -- тоже можно.

*Источник: http://www.rae.ru/forum2012/248/1032?go=article_add&id=248#_edn8


Profile

hrrr_miau: (Default)
hrrr_miau

2017

S M T W T F S

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 08:32 pm
Powered by Dreamwidth Studios