hrrr_miau: (Default)
Якось на днях приїжджав батько. Вони з мамою були на дачі, а там урожай пішов - горіхи ще не всі білки вкрали, є яблука, після спеки зійшла цибулька зелена, рукола, салати... мням.
Дарка захворіла, і малюк ще спав, тому батько сказав, що перед роботою заїде до нас сам, а не я з малими поїду до них за прод.пайком. І я дивлюсь у вікно - йде мій тато, несе мені відерце винограду, сумку в клітинку, повну всяких зеленощів і горіхів, і йолки! сивий-сивий, коли він так встиг?! не був він такий, аж такий, не був.
Ледь не розревілась. Він сентиментів не любить, тому взяла себе в руки, заварила цикорій (він його любить), малих розбудила - дідусь прийшов. Ярема дідуся поцілував в щічку, Дарка обняла і показала, як вона гімнастичною стрічкою вправляється. Любан, жаль, в садку був. Вони так всі його люблять, і я.
І я люблю! Стільки непорозумінь було колись між нами, але все-все перекреслила мамина розповідь про те, один випадок. Ще коли я пару років жила в Червонограді, до школи від будинку було півтори зупинки. І іноді швидше було пішки прийти, ніж автобуса дочекатися, але чогось чекали. То в старших класах прийшло розуміння, що взимку йти - тепліше в сто раз, ніж чекати на ожеледиці.
А напроти інший автобус ходив, в протилежну сторону за тим же маршрутом, і їхав від вокзалу через півміста (скільки там того Червонограда), до нас і знов на вокзал. І батько з відрядження чергового їхав, і побачив мене на зупинці, і мамі дома говорить: "Стоїть наша дівчинка, мерзне" - і мама це так з теплотою мені розповіла, що я, скептичний підліток, зрозуміла назавжди - батько мене любить. Сильно любить. А я, дура, думала, що ні.
А то були оті 90ті, про які всі зараз згадують. А я в Пласт пішла в 1992. У мене асоціація-безгрошів' я повне, але батьки викручуються, відпускають мене на сходини/ табори/ мандрівки. Я писала багато листів. Марку поштову заклеювала скотчем, і можна було нею двічі чи тричі скористатись, витерши мокрим наслюнявленим пальцем печатку пошти. А ще в мене плаття на випуск було з секонду, який лише- лише з'явився. І поступати в Київ я їхала в загальному вагоні. Щоразу думаю, ЯК же важко було моїм батькам тоді. І оті відрядження давали живі гроші, і батько брав їх один за другим, їздив і заробляв, міняв за гроші квитки загального вагону на купейні. І на цю різницю привозив щось смачне і одягове нам.

Мені іноді так соромно, що я тоді думала, що він мене не любить. Я тепер при кожній нагоді стараюсь обніматись і поцілуватись, хоч не любить він сентиментів, терпить мої ніжності. Але я бачу, що приємно.
hrrr_miau: (ех!)
В Любана кличка домашня - Профспілка. Робиш ти щось, скажімо, на кухні, тішишся, що всі троє дітей мирно співіснують десь в одній кімнаті, що Ярема дивиться за старшими, а ті якось його розважають. І ти не в фейсбуці, не говориш по телефону, не п"єш каву чи чай, не топчеш шоколадку з горішками, а печеш їм їхні улюблені млинці одною рукою, а підлогу замітаєш другою, а капусту на салат січеш ногою, а паралельно сортуєш білизну на прання, - розважаєшся як можеш, радієш, що є шанс нарешті встигнути зробити значну частину справ двома руками
і тут приходить Профспілка:
- Мама, забери Ярему. Він заважає Дарині робити уроки.
або:
- Мама, прибери в кімнаті. Ярема може з"їсти наш конструктор. А ще краще - забери його.
або, або, або... треба покращення вже сьогодні.

поки Дарка сьогодні ходить з новацьким вертепом і колядує, ми гуляли. Гуляли ми з синочками так:


а Ярема спав в слінгу в куртці. І такий прикид братика пропустив :) а ще ми в іграшковому магазині меч купили, за наколядовані гроші. Ходили по вулиці ще і з мечем, да, да...
родина Адамсів
hrrr_miau: (ех!)
В п'ятницю був новорічний вечір у Дарки, сьогодні - свято в садочку в Любчика. І все, ми вільні від школи/садка точно до 12го січня. Може, і ще посидимо, побачимо :)
У Дарки три "9", решта "10" і "11". Одна з "9" з математики :( у мене трохи образа на вчительку за це, але не будемо про сумне :))))
Почався сезон цукерок і мандаринок тоннами. І люблю це, і не люблю водночас. Якось мої малі часто міри не знають і наїдаються забагато :((( а потім маємо всяке дурне і висипне.

Ярема проходить третій курс масажу. Не любить він це діло страшно. Не те, що він плаче - він жаліється так, типу ну колиииииииии воно закінчиться, ну коли ти мене візьмееееееееееееш, ну мааааааааааааааама... і так скривиться, так скривиться... ще 4ри рази залишилось. Терпи, синочку. Тим більше, що користь видно :) Став такий пухкенький, часто усміхається, бежжжубий такий :)

Писала на ФБ, що не знаю, звідки у мене, незважаючи на кількість років і який-неякий життєвий досвід, знання, що це лише новий календар - очікування що з нового року будуть якісь зміни? - і купа друзів написали, що у них те саме. А ще ж лист прийшов з минулого року, який я писала на https://www.futureme.org/, і там таки велика кількість справдилась моїх прогнозів, тому таки є щось в зміні років і загадуванні бажань на майбутнє.

А Дарка чекає свого дня н. І так чекає, що сама собі зробила адвент календар :)))

пише там завдання собі і Любчику. Типу "Любчик, не сварись з Даринкою. Даринка, погодуй свинку Парасинку". Воістину, свято робимо ми самі собі :)))
hrrr_miau: (ех!)
У нас були шикарні вихідні. В суботу, правда, трохи збився режим і було важко організувати дітей, але муж вимив всю підлогу, а ввечері ми гарно пограли в Руммі всією родиною. І я навіть почала розмальовувати свою розмальовку-антистрес :)
а в неділю Дарка встала перша, і зробила всім сніданок. Нас чекала молочна каша, бутерброди і фруктовий салат ))) ще були гості, подружжя наших друзів зі Львова, чоловік, правда, швидко нас покинув, бо викликали на службу, а Світлана провела з нами майже весь день. Мої діти в неї закохані тепер.
А ще Яремі 5 міс. І він запхав ногу в пащу :)
hrrr_miau: (ех!)
в Гуті Любан вбив 2ох мух (руками, мама!), а Дарка почала читати "Гаррі Поттера"
а в Києві дощ :))))))))))))))))
hrrr_miau: (ех!)


я дома, кашляю і хриплю :((( і діти зі мною. Дарка сьогодні не пішла в Грін Кантрі, бо нема як забрати :((( а Любан кашляє, як і я. ковтаємо горошинки.
отакі класні в нас канікули.
по переїзду я вже знайшла силіконові формочки і можу пекти. а от ремня і підтяжки ще не знайшла :)) і діти цим користуються.
hrrr_miau: (ангел)
Даруха після зауваження вчительки, що написано неакуратно диктант:
- Я можу або акуратно, або швидко.

і ще одне, ще літнє, все забуваю.
Мій батько після вузу був направлений на роботу до Середньої Азії, пробув там майже 10 років, і у нього купа є "примочок", які він використовує звідти. Одна з них - коли ріже кавун, то відрізує "шапки" кавуна (діти мої кажуть - на нижню частинку "кавуняча попа") зверху і знизу. і розрізує їх навпіл. Він це робив, скільки себе пам"ятаю, я вже звикла, а діти питають: "Дідусь, а нащо ти це робиш?" - він авторитетно заявляє: "Так треба. Щоб гроші були".
А Дарка дивується: "Гм, а як це дід хоче мати гроші з "попи" кавуна??"
hrrr_miau: (ангел)
І все-таки, дома - то дома. Гаряча вода і пральна машинка привносять елемент щастя :)
але Гута - то Гута. Повітря, яке ми там буквально п"ємо - ні з чим незрівнянне задоволення, як і природа, простір, воля...
hrrr_miau: (ангел)
А ми повернулися. Програма була насичена :) зустрічами, кавою і навіть мнясом :) і я таки побувала в ресторації "М"яса і справедливості" і в "Копальні кави" - де хотіла.
Останній день у Львові було +39, це жах. Триматись, дивним чином, допомагала таки кава. В таку спеку тиск у мене нижче плінтуса.
Дякуючи Мар"яні знайшли магазинчик з льодяниками, "Майстерня карамелі", діти стали його фанатами. Запах там ух і ах! - я теж ведуся :)))
Ще тиждень відпустки у нашого тата. Десь з вівторка їдемо в село і кайфуємо ще там :)
hrrr_miau: (ангел)
Завтра 8 років як я мама. Здуріти можна :) це ніби так недавно було, і водночас давним-давно. Дочка уже в2му класі, доросленька, гарненька, рідна-рідна.
8 років тому сьогодні до мене в гості прийшла подруга Анічка і ми дивились піратську копію "Скарбів нації", а потім ще ввечері з Славком проводжали Аню на зупинку, я - час від часу постогнуючи, як мені важко. Мама моя тоді дуже переживала, розуміючи, що ВОНО близько.
А потім почав падати сніг, до того снігу не було, а у нас в дворі чергову яму вирили - бо труба опалення десь лопнула. А на курсах підготовки до родів нам сказали, що якщо ви не впевнені, що то почались пологи, але лікарю показатись хочете - викличте краще таксі, ніж швидку, бо з виклику швидкої вас уже додому до родів ніхто не випустить. І от в 1ночі я встаю з думкою - ВОНО. Розбудила чоловіка, викликаєм таксі, їдем в 6ий пологовий - там оформлена картка і зданий благодійний внесок на партнерські пологи. Таксист матюкається, що під снігом яму не видно, а тут я ще кажу, що нам швиденько в пологовий треба.
І ми приїхали, практично з думкою, що зараз нас випустять, це все не ВОНО (які ж ми були лопухи зелені :))) Але нас залишили, мені видали стару і пропалену нічну сорочку, а-ля "літній відпочинковий табір Освенціум", а про свої речі я і забула... До ранку ми були поруч, і коли мені "пробили" плідні води і мене хапало і все боліло, Славко масажував мені спинку, а я лишала йому вм"ятини від нігтів на руці, бо не знала, за що б мені в той період краще потриматися, як не за нього.
Лікарі мене лякали, коли вони приходили, то робили щось,від чого мені було боляче - то пузир пробили, то слухали трубкою дуже сильно надавлюючи, то крапельницю поставили, від якої процес пішов швидко-швидко; і тому коли вони зайшли в якийсь 5ий раз в 8.30 кажись, то я сказала, що не ляжу і не покажусь. Але мій муж попросив мене слухатись, і лише йому я повірила і його одного почула, що ТАМ уже є голова і що скоро я таки народю.
І я пішла в сусідню кімнату, де був родзал, і в 9.10 народила Дарку, в сорочечці :) і перший хто з нас її взяв на руки - був Славко. А вона показала йому язика.
З Любаном все було не так. І продуманіше, і до мами людяніше, і вообще. Це було інше. Ніяких претензій до персоналу 6го, нічого такого - якось нас ніхто не рухав тоді, і це нас це влаштовувало.
і ОЦЕ було вперше.
Іноді моменти, які міняють твоє життя повністю, такі якісь швидкі і без оркестру :) навіть в голові.
Словом, що я хочу сказати - є що згадати, але згадується уривками. Народження Любана я краще пам"ятаю. Свідоміша була чи що. Але оце якесь відчуття, що щось тебе веде і ти слухняно/неслухняно йдеш - оце я пам"ятаю досі.
hrrr_miau: (ангел)
День Н пройшов чарівно. День Н на вихідних - це завжди змога розтягнути свято на 2 дні, я це і зробила.
Дарина зробила мені саморобну книжку з своїх і Любчикових малюнків. Чоловік - квест по квартирі в пошуках компліментів. В суботу: спочатку ми відсвяткували день Н Дарчиної однокласниці, а ввечері друзі принесли смачний торт, гарно посиділи з сушами і ще і бонус отримали - Ольку-квасольку до чаю з "Берестечком" в подарунок :))) а в неділю з Дариною побували в ортодонота і почули, що все йде на краще :) і ввечері прийшли друзі-куми і ми ще з ними посиділи.
Дякую за дзвінки і смс-ки, було дуже приємно. Дякую за подарунки!

є і ще одне спостереження. Банально - але все тече і все міняється. Є "друзі", які перейшли протягом року в ранг знайомих - і цей день Н пройшов для них непоміченим. Чесно - я цього чекала, і навіть (чистоплюйка, звісно) хотіла, щоб вони перші перестали бути отими "друзями". Тому ура, ура! Їх менше. Люблю визначеність :)

Робота йде. Я вже більш адаптована, більше працездатна.
Сьогодні протягнули з порушеннями бюджет на 2013 рік і там нема грошей на лікування. Тобто - практично нема. Цифри минулого року, яких і так критично не вистачало. Пошук на сайті ВРУ - це щось з чимось. Хотіла знайти цифри по дитячій онкології - нема такого.
Але не будем про сумне.

Сніг вчора мене порадував :) моя спина і дещо понижче неї зустрілись з бруківкою на Лютеранській. Чоботи промокли наскрізь. Лише гарячий душ одразу по прибуттю додому врятував моє горло.

А Любан досі хворіє. Кашляє дуже і дуже. Я сьогодні мало спала :( намагалась йому помогти.
Дарка чекає Миколая. І я, між іншим, теж.
hrrr_miau: (ангел)
А час біжить - не зупинить. Опа! - і уже вихідні. Є трохи у почитати жж, щось написати, скучаю за цим.

Співробітниця розповіла про свої побоювання про кінець світу. А я - от чесно! - раніше і не чула про це, і не думала. А виявляється, півсвіту до цього готується. Розповіла по дорозі на роботу про це чоловіку і куму, а вони засміяли мене. Кажуть, боятись треба повторення Алчевська - так я цього і боюсь. Згідно
пропроцтв слів співробітниці, в районі 21 грудня має статись колапс енергетичної системи і на 4 дні відмовити вся енергетика. 10% населення помре. І тоді стане оновлення світу, бо справді багато чого після такого стане неважливим.
Не те, щоб я сильно в це вірю. Не те, щоб я готувалась до цього, закуповуючи гречку і сірники. АЛЕ! Я ще нічого так сильно не уявляла, як те, що я біжу через міст метро з правого берега на лівий до дітей в садку/школі, як всюди паніка, і як я не знаю, де мої діти і що з ними, бо у всіх на світі вчительок/виховательок є свої діти і рідні, яких треба рятувати. Я посилено думаю, як гріти дітей - Любчика можна прив"язати до себе і носити на собі, а в Дарки ноги довгі, її не дуже до себе прив"яжеш. Думаю, що майже всі речі у нас - синтетичні, вони гріють при русі, а не при спанні. Словом, голова у мене закипіла. Я пластунка, вмію жити в лісі і варити на вогні, вмію рубати, копати, шити, в"язати, берегти ресурси. Але діти! Мої діти - моє слабке місце. Я боятимусь за них страшно. І мої батьки. Як вони з цим впораються? Отаке в моїй голові зараз час від часу з"являється.
Знаю, уявляти треба позитивне і накручувати себе теж на позитив. Як позбутися своїх нав"язливих образів - от питання.
А ще від Пласту у мене з"явився шанс поїхати за Вифлиємським вогнем, і якраз в ті числа. Йти пішки з правого берега на лівий попса в порівнянні йти в Україну через Білорусію :(
Знаю, знаю, все знаю, що не варто про це говорити/писати. Але раптом напишу і легше буде? І раптом це станеться і хтось буде поряд - давайте кооперуватися, щоб вижити
hrrr_miau: (Default)
Дарині поставили на зуби пластинку,незйомний апарат, який підкручується,  на верхню щелепу. Вона зараз трохи погано говорить, + їжа час від часу застрягає, + кусати вона ще не навчилась. Поставили сьогодні вранці, ми через це на новацькі сходини запізнились і не пішли, хоч це для нас святе. Їй важко, і вона трохи злякана. Повела її на шоколадо-терапію в Львівську Майстерню шоколаду, при цьому вдома забувши картку Локаль:( Ніби чай-кава-пару цукерок - і 100 грн уже не з нами. 
Вчора цілий день боролась з терміналом Привату. В центрі по 5 спроб на Шовковичній і Інститутській намагалась перевести гроші, і термінал говорив, що по такому номеру інформації нема. Сьогодні на Подолі раз! - і є така інформація. Але мої гроші термінал не влаштовують, плюється п"ятдесятками, сотнями... апетит тільки на 500 грн і на 10 грн. Вигребла все, і все одно ще 15 грн треба буде перевести. Дрібниці - а неприємно. 
Любан віджигає. Вік такий кумедний, говорячка на хлопця нападає на раз-два. Несе його чоловік на шиї в садок, а попереду тьотя на каблуках, Любан на всю вулицю: "Тато, дивись! Тьотя попою клутить! Дака, ти бачила? Тьотя попою клутить!"...
В садку поміняли вікна, після наших розмов з завідуючою. Мали типу одне вікно ми, одне - заклад, а вийшло, що практично 2 вікна - заклад, але яким чином - до тих батьків, що не з пропискою, а хочуть сильно в нашу ШДС-ку - ви нам вікно, а ми вас берем. Отак. А ми, виходить, лише відкоси оплатим. А гроші, що здали, підуть на подарунки. Скоро ж прийде Миколай і всі інші. 
Чоловік в Тернополі. Пластує. Сподіваюсь, повернеться без одного обов"язку, бо якщо я правильно розумію - з весни буде новий і серйозний пластовий обов"язок. 

А я? А що я - я вірші пишу:
(за М.Басьо): Ламочка світить, діти пищать,
як я не хочу варити вечерю!
hrrr_miau: (Default)
Вчора, поки в мене не здригалась рука (хоч я не за них, лише по мажоритарці за Іллєнка), Любан, мабуть, трохи перегуляв на свіжому повітрі (хоч вчора було ой як тепло!) і знову кашляє. Аааа, як все хитко... 
Чоловік в Одесі. Вранці Наташа (дякую тобі!) по дорозі в своїх справах забігала на півгодинки посидіти з Любчиком - я погнала в магазин, бо у нас хліба/молока і всього такого нема дома. 
Дарку повіз дідусь, мій батько. Вийшли в 9.10 (сьогодні на 10.00, сьогодні там Індія і майстерність Мехенді, територіально це - м.Тараса Шевченка) і пішли на місцевий трамвай, щоб потім електричку, травмаїв нема, хвилин 30 проходить, як Дарка дзвонить: а ми з дідусиком все ще чекаємо трамвай, його нема. Кричу: йдіть на 21 автобус! ви ж запізнетесь! - та хто мене слухає. В 10.15 дзвінок від Дарки: Ми сіли в електричку, тільки вона їде в другу сторону. Я: Чого?! Дарка: бо в ту сторону вони вже не ходять, і дідусь сказав, що ми пізно вийшли і ще він каже, що ми з тобою дурні.  
Я подзвонила дівчині Наталії, яка веде заняття, кажу, що буде Дарка, але мабуть в 11. А вона ж що, почекаємо, каже...
ууууууууууу! 
Няня має прийти на 15ту. Посидим з нею і Любчиком годинку, хай звикне, а я тоді поїду за Даркою. Любана спати не кладу, бо якщо він прокинеться з чужою тьотею, то буде гірше. А він, правда, не дуже і хоче спати, хоч погода сонна і дощова і спиться в такий час прекрасно. Особливо мені, гг.
Завтра знову забіги на короткі дистанції. Отака то фігня, малята, як казав дід Панас. 
hrrr_miau: (Default)
Завтра стільки всього заплановано! Все би встигнути, і все зробити
Відключили гарачу воду до 23го.
Чоловіка вже побачу по приїзду з Яремчі. Добрі люди Кухаруки заберуть Дарку з табору на табір, ще і помиють перед тим.
Погода ковбасить мене і Любана, йому може і гірше... Як же мені бракує моєї донечки, яка б до мене зараз пригорнулась і сказала, як сильно вона мене любить. Скоро я до неї доберуся :)
hrrr_miau: (Default)
Ух, під яку зливу ми попали! Любчик злякався, а Дарина, користаючись нагодою, пройшла всі-всі калюжі.
А все через мене :) бо я люблю зупинитись і поговорити з знайомими. Якби пройшли, просто привітавшись, встигли б додому сухенькими. Славко на мене з докором дивиться.

Були у мами. Сьогодні по тьоті 9 днів.
hrrr_miau: (Default)
кажуть, на Лікарі на питання, як ви розповіди про 9 травня, було "Як?! Ви не розповідали про війну?!"
як там відзивається ехо привично ?...
мій батько, маючи посвідчення учасника бойових дій (він 45року народження, йому було до півроку - і їх всією родиною переселяли в вантажних вагонах при операції "Вісла"), коли його в метро питають, яке у нього посвідчення - він каже "Ветеран Куликовської битви" - і ще НІХТО не засумнівався. Як ми всі знаємо історію, правда? Коли вона була, а?

Мамин батько мав ордени і був в полоні, ордени забрали, і він як благоненадійний був відправлений з полону відбудовувати Харківський тракторний завод, і там таких як він, були тисячі, годувати їх було нічим, і коли приходила жінка і говорила "це мій чоловік" - їй віддавали, практично без документів... так моя бабуся врятувала діда, їй хтось сказав, що там багато тих, хто безвісти пропали, піди, попитай, І вона, пішовши пішки в Сумщини в Харків, лишивши сусідці 3 дітей, всього лиш на 2ий чи 3ій день діда побачила в натовпі, який гнали в бараки з роботи.
І не було б в мене мами, і мене б не було, не піди бабуся туди тоді.. мама 47 року народження. А дід мій по мамі - до смерті вірив, в Сталіна, в комунізм, в те, що у нього забрали ордени - значить так треба

День Перемоги - він багато в чому. Чесно, для мене - страшний це день, весь час згадую мою бабусю, яку і не бачила живою, лише горбиком на цвинтарі.
Про що розповідати дітям в першу чергу? Була книга "Дети-герои" - страшна книга, про подвиги дітей у війну і про те, яким тортурам вони були опісля піддані... я таке читала в 8-9 років, готувала розповіді на 9травня в школі аки відмінниця. А розповідати, як оцей мій дід під старість зійшовся з жіночкою, його віку. А та жіночка у війну в бойових діях участь не приймала, а ордени купила за пляшку в справжнього ветерана-алкаша, який помер скоро?.. і що справжніх ветеранів зараз одиниці, померло багато.
А ми вчора бачили з Даркою багато моложавих таких, трохи мого батька старші. Не піддаю сумніву, що у них теж заслужені медалі і ордени, але не з тої війни - ну не підходять по віку вони... але вчора їх було багато

не претендую на повну історичну достовірність, всі розповіді людей прикрашені, може і я розповідь мами прикрасила, не хотячи насправді.

а з іншої сторони, сторони батька, родичі в УПА, загинули молодими, 3оє дідових братів - і неодружені, і дітей не мали. І вони воювали, і не повірите - з фашистами теж... але то таке.
це теж війна ота - 1941 -1945 рік.
страшно все це. страшно

(Куликовська битва відбулась у вересні 1380 року, да, я подивилась Вікіпедію)
hrrr_miau: (Default)
Ми запустили китайський ліхтарик з найкращими побажаннями - здоров"я, щастя, краси і внутрішьої гармонії!

Profile

hrrr_miau: (Default)
hrrr_miau

2017

S M T W T F S

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 08:31 pm
Powered by Dreamwidth Studios